М'ята перцева (Mentha pіperіtas)

Листки містять різні серцеві глікозиди, сапоніни, флавоноїди, вітамін С та деякі інші речовини. Препарати з листків наперстянки призначають при лікуванні складних порушень кровообігу (серцевій декомпенсації), гострій хронічній недостатності, порушенні ритму серцевих скорочень та інших хворобах серця.

У дикому стані ніде не росте. Це — стара культурна рослина виведена в Англії в XVII ст., можливо шляхом схрещування диких видів м'яти: м’яти водяної і зеленої, але остання, мабуть також гібрид, одержаний з м'яти лісової і м'яти круглолистої.

М'ята перечна — багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище стелиться і дає пагони. Стебло чотиригранне, галузисте, близько 0,5 м заввишки. В культурі найбільш відомі два різновиди: чорна м'ята з червоно-фіолетовими стеблами і жилками листка та біла м'ята із світло-зеленими стеблами і жилками. Листки супротивні, короткочерешкові. Квітки дрібні, червоно-фіолетові, розміщені кільцями, зближеними в густі колосоподібні суцвіття на верхівках стебла й гілок. Віночок зрослопелюстковий, лійкоподібний, дещо неправильний, з чотирма лопатями. Вся рослина дуже ароматна.

У листках і суцвіттях міститься ефірна олія (0,8–3,5 %). її кількість залежить від умов розвитку рослини, часу збирання і сорту м'яти. Основними компонентами ефірної олії е ментол і ментон. Крім того, до її складу входять цінеол, ментофуран, тимол, карвакрол, сесквітерпеновий біциклічний вуглець, сесквітерпеновий кетон і сесквітерпенові спирти невстановленої будови. Ефірна олія має приємний прохолодний смак і тонкий сильний аромат. Використовується дуже широко. В медичній практиці — як болезаспокійливе і для зубних полоскань. З олії одержують ментол, який міститься у багатьох лікарських препаратах як дезинфікуючий і протизапальний засіб. 25–30 %-ний розчин ментолу в ізовалеріаново-ментоловому ефірі (препарат валідол) застосовують при стенокардії.

Листки м'яти приписують для поліпшення травлення (у зборах), як жовчогінне, проти спазмів кишечнику і нудоти. Майже аналогічно використовується настойка м'яти.

Листя м'яти і ефірну олію застосовують у багатьох галузях харчової промисловості для ароматизації напоїв, соусів, кондитерських і лікеро-горілчаних виробів.

Лікарською сировиною є листки. Свіжу квітучу траву використовують у гомеопатії.

Перечна м'ята майже не утворює насіння і тому розмножується вегетативно (поділом кореневища, стебел і навіть укоріненням листків). Рослина дуже вимоглива до вологості і родючості ґрунту. Високий урожай вона дає при вирощуванні на низинних ділянках з неглибоким заляганням ґрунтових вод та родючими легкими ґрунтами. При стійкому та достатньому сніговому покриві витримує морози — 18–30 °C. У літні місяці оптимальна середньодобова температура для успішного росту м'яти становить 18–22 °C. Часті дощі і висока температура повітря зумовлюють зниження вмісту ефірної олії.

Під м'яту ділянку орють на зяб на глибину 25–27 см, одночасно вносять органічні добрива з розрахунку 300–400 кг/100 м2. Рано навесні поле боронують і культивують.

Свіжі непророслі кореневища висаджують вручну квадратно-гніздовим (45x45 см) способом. Після садіння ґрунт прикочують. При появі бур'янів посіви 1–2 рази культивують на глибину 8-10 см.

М'яту збирають у липні — серпні у фазі бутонізації і початку цвітіння або дещо пізніше, при зацвітанні головних квіток. Після відростання можливе повторне збирання (вересень).

Наперстянка великоквіткова (Digitalis grandiflora Mill.) Родина ранникові (Scrophulariaceae)

Ця рослина в Ірландії була відома уже в V ст. У XI ст. в Німеччині її застосовували як засіб від водянки. Однак траплялися випадки отруєння через неправильне дозування, і наперстянку деякий час не використовували. Але в кінці XVIII ст. англійський лікар Уайзеринг знайшов в архівах померлої знахарки рецепт наперстянки для лікування складних захворювань серця і вирішив його вивчити. Через 10 років наукового дослідження (у 1785 р.) він увів цю рослину в наукову медицину.

Наперстянка великоквіткова — багаторічна трав'яниста рослина (40-120 см заввишки). Кореневище коротке, товсте. Стебло пряме, залозисте-пухнасте. Прикореневі листки довгасто-ланцетні або ланцетні, нерівномірно-пилчасті або цілокраї, опушені, при основі звужені в короткий черешок. Стеблові листки чергові, довгасто-ланцетні, сидячі.

Квітки великі, пониклі, дещо неправильно зрослопелюсткові, зібрані в довгу однобічну китицю жовтого кольору. Плід — яйцеподібна залозиста, пухнаста багатонасінна коробочка. Цвіте в червні — серпні.

Росте у мішаних та листяних лісах, на галявинах, серед чагарників. Останнім часом вирощують також на квітниках, у затінених місцях парків і лісопарків.

Для вирощування наперстянки відводять ділянку, захищену від холодних північно-східних вітрів. Найкраще росте на легких суглинковоих і супіщаних чорноземних ґрунтах, але не кислих. Перед сівбою ділянку перекопують на глибину 22–27 см. Розмножують як розсадою, вирощеною в парниках, так і насінням, яке висівають під зиму або рано навесні з міжряддями 60 см. Догляд за посівами полягає в багаторазовому розпушенні ґрунту, в прополюванні та внесенні добрив (200 кг гною, 2 кг суперфосфату і 1 кг калійних солей на 100 м2).

Листки збирають два рази: першого року — в кінці літа і восени, другого — на початку цвітіння та після досягнення стандартних розмірів. Сушать їх зразу ж: у добру погоду — на горищах, у погану — в сушарках при температурі 40–60 °C.