Лопух справжній (Arctіum lappa L.)

У народній медицині корені лопуха використовують як сечогінний потогінний засіб, а також при подагрі, цукровому діабеті, каменях у нирках печінці, захворюваннях шкіри (екземи, вугри, лишаї), золотусі, виразці шлунка. Настій коренів на оливковій олії відомий під назвою "реп'яхова олія1 як засіб, що запобігає випаданню і сприяє росту волосся на голові.

До початку XIX ст. лопух не був відомий у Західній Європі. Його занесла сюди російська кіннота після розгрому армії Наполеона. Тепер ця рослина у Франції росте як бур'ян. В Японії лопух вважають городньою овочевою рослиною і культивують під назвою «гобо». Підсмажені корені додають до кави замість цикорію.

Лопух справжній — дворічна трав'яниста рослина до 1,5–2 м заввишки, із стрижневим м'ясистим розгалуженим (до 60 см завдовжки) коренем. Стебло прямостояче, ребристе, червонувате, шерстисте. Листки з черешками, великі, широкосерцевидно-яйцеподібні, здебільшого цілокраї, рідше виїмчасто-зубчасті, зверху зелені, шерстисті, зісподу сіроповстисті. Верхні листки яйцеподібні, загострені, здебільшого із заокругленою основою. Квітки зібрані в кошики розташовані щитком. Обгортка черепитчаста, складається з шипуватих, загострених на верхівці гачкуватих листочків. Квітки в кошику двостатеві, трубчастим на верхівці п'ятизубчастим пурпуровим віночком. Сім'янки з чубкол коротких зазублених щетинок.

Цвіте з червня до середини серпня. Плоди достигають у серпні — вересні

Росте як бур'ян. Зустрічається на смітниках, біля жител і доріг, } лісах, на полях поодиноко і групами.

У коренях лопуха справжнього містяться полісахарид інулін (в сухю коренях — 37–45 %), протеїни (близько 12 %), ефірна олія (до 0,17 %) пальмітинова і стеаринова кислоти, ситостерин та стигмастерин; у насінні — глікозид арктин, а в листках дубильні речовини, слиз та ефірна олія.

Добре розмножується насінням, яке висівають восени або навесні ю ділянках, не придатних для вирощування інших рослин. Догляду не потребує ЧЗДіг Заготовляють корені рослин першого року життя восени (вересень — жовтень), а другого року — рано навесні, на початку відростання (квітень), ї) викопують лопатами, очищають від землі, обрізують надземну частину і тонн корені та відразу промивають у холодній воді. Потім відбирають товсті корені звільняють їх від кори і сушать надворі або на горищах під залізним дахом чи під навісами з доброю вентиляцією, розклавши тонким шаром на папері, мішковині.

Кореневище в гомеопатичній практиці застосовують як сечогінне, в народній медицині — як сечогінний, відхаркувальний та болезаспокійливий засіб. У вигляді водного настою корінь вживають при захворюваннях нирок і сечового міхура, шлунково-кишечного тракту, для миття голови при випаданні волосся.

Розмножується вегетативно (поділом коренів) і насінням. Останнє висівають навесні з міжряддями 35–40 см; сходи з'являються на 20-30-й день (при осінній сівбі — у квітні). У перший рік життя рослина утворює розетку з листків. Починаючи з другого року регулярно цвіте (в червні) і плодоносить (в серпні). У перший рік посіви обов'язково прополюють, ґрунт розпушують. Аналогічні роботи виконують і в наступні роки.

При вегетативному розмноженні корені також висаджують з міжряддями 35–40 см. Спочатку ґрунт поливають. Після укорінення коренів міжряддя прополюють і розпушують. Вирощують любисток у садах і на городах як декоративну та пряну рослину.

Заготовляють корені восени, їх сушать у добре провітрюваних приміщеннях. Висушені корені швидко вбирають вологу і уражуються грибками, тому їх слід зберігати в сухому місці.