Гіллястий листопадний колючий кущ родини барбарисових, заввишки 1,2—2,5 м. Молоді пагони жовтуваті або жовтувато-червоні. Листки чергові, цілісні, обернено-яйцевидні, по краю гостропилчасто-зубчасті. Квітки правильні, двостатеві, 6-пелюсткові, жовті, в пониклих пазушних китицях. Плід — яскраво-червона довгасто-еліптична кисла ягода. Цвіте у травні — червні.

Поширення: 

Росте розсіяно по всій території УРСР на узліссях, по чагарниках, на кам'янистих та гірських схилах, у підліску хвойних та мішаних лісів. Широко вирощується як декоративна рослина.

Заготівля і зберігання:

Використовують корені Барбарису (не товщі за 6 см), кору, лист і плоди. Корені заготовляють навесні (до початку розпускання бруньок) або восени (після достигання плодів), обтрушують від землі, відрізують почорнілі й гнилі частини, розрубують на куски по 10—20 см завдовжки, розщеплюють і сушать у добре провітрюваних приміщеннях, під наметом або в сушарках при температурі 45—50 °С. Кору заготовляють рано навесні, лист — одразу після цвітіння рослини. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметом з доброю вентиляцією, розстеляючи шаром у 3—5 см і періодично перегортаючи. Готову сировину зберігають у добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 3 роки. Лист Барбариса  (Folium Berberidis) відпускаються аптеками.

Хімічний склад:

Усі органи Барбарису  містять дубильні речовини, ефірну олію, алкалоїди (берберин — головний алкалоїд, оксиберберин, пальматин, тетрагідропальматин, барбамін, оксианкантин, ятрорицин, колумбамін, магнофлорин, ізотетрандин) та ін. Вміст берберину в корінні досягає 1,5 %. У плодах — 3,5—6 % органічних кислот (яблучна, лимонна, винна та інші), є цукри (до 7,7 % ), пектин (0,4—0,6 % ), аскорбінова кислота (20—55 мг% ), дубильні речовини, барвники, флавоноїди (катехіни, лейкоантоціани, антоціани, флавоноли), фенолокислоти. Плоди і лист містять і лютеїн та вітамін К1.

Фармакологічні властивості і використання:

Препарати Барбарису виявляють седативну, протизапальну, жовчогінну та сечогінну дію. Як жовчогінний засіб барбарис використовують при дискінезії жовчних шляхів (при гіперкінетичній формі), гепатиті, гепатохолециститі, жовчнокам'яній хворобі, не ускладненій жовтяницею. Ефективним є використання барбарису при запальних процесах у сечових органах (гломеролота пієлонефрит, геморагічний цистит). В акушерсько гінекологічній практиці настойку з лист і коріння барбарису застосовують при атонічних кровотечах у післяпологовий період, при ендометриті, кровотечах у клімактеричний період. У народній медицині, крім того, від вар кори і коріння використовують при малярії, плевриті, туберкульозі, нирковокам'яній хворобі, набряках, подагрі, ревматизмі, люмбаго; настойку лист — при хворобах печінки і при малярійному збільшенні селезінки; відвар квіток — при захворюваннях серця і при малярії. Сік з плодів барбарису використовують як жовчогінний, як такий, що поліпшує кровообіг, та як легкий, послаблюючий засіб. Він добре тамує спрагу, збуджує апетит, знижує температуру тіла. Корисно вживати сік і при запаленні легень, при гарячці та кашлі.

Лікарські форми і застосування:

ВНУТРІШНЬО  — настойку лист (у співвідношенні 1:5, на 40 % -ному спирті) по 30—40 крапель 2—3 рази на день 2—3 тижні; настій лист (1 столова ложка на склянку окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; свіжий сік плодів по 1—2 столовій ложці на день; берберину бісульфат (Berberini bisulfas) по 1—2 таблетки З рази на день 2—4 тижні. ПРОТИПОКАЗАНО вживати препарати барбарису при вагітності і в після пологовий період при затримці в матці оболонок і частин дитячого місця . 

Джерело: Гродзінській А. М., Лобода A. П. Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник. // Гродзинський. Лікувальні рослини. // К. Голов. ред. УРЕ. 1991. 544 с. іл. Формат: Енциклопедичний 170х245мм.